Водонапірна вежа в Козятині побудована в кінці ХІХ століття архітектором Олександром Васильовичем Кобельовим, який створив не одну будівлю не тільки для залізниці, а й в різних містах України. Пам’ятник охороняється державою, але не сильно. Стан неважливий, реставраційних робіт не видно.
Історична довідка
У 1904 році закінчено будівництво третьої за рахунком на станції Козятин водонапірної вежі висотою близько 16 п.с., для постачання водою як двох пов’язаних один з одним товарної і пасажирської станцій, так і великої колонії службовців. Козятин – велика вузлова станція, що пропускає поїзда за чотирма напрямками, хоча і лежить в низькій рівній місцевості, але не багата водою; остання бралася до теперішнього часу з виритих ставків, що живляться невеликою річкою Гуйва, яка зараз майже вичерпалася і звернулася в підземний ключ з дуже малим притоком води. Пересохші в спекотну пору ставки доставляли чимало клопоту управління доріг для постачання водою такого важливого залізничного вузла. У 1899 році, коли в ставках зовсім не було води і довелося її доставляти з сусідніх станцій і перетворити в резервуари навіть кочегарні ями паровозного будівлі, категорично було поставлено питання про пошук більш надійного і рясного джерела води. Таким джерелом виявилася річка Роставиця біля станції, звідки між селами Журбинці і Білилівка протягом майже 12 верст на висоту до 40 сажень накачується вода в нову вежу, а звідти розходиться вже по всій станції. Нова вежа, крім резервуара для води, через який в добу може протікати понад 150 000 відер, має в нижньому поверсі приміщення для пожежного обозу, а над куполом – спостережний пункт для пожежних. Вежа побудована з цегли в два кольори і має дуже легкий вид, незважаючи на свої розміри. Побудована вона за ескізами старшого архітектора служби колії А.В.Кобелева підрядником-інженером В.Я.Демченко, і обійшлася близько 30 000 руб. Значна висота вежі (16 п.с. до спостережної будки) дає можливість бачити не тільки обидві станції з великими парками шляхів, а й далекі місцевості.
Сучасні фото
Інформація взята з Вісника Південно-Західних залізниць, 1904 рік, стор. 452., фейсбук сторінки Ліка Семчук та вебсайту Шукач.