У центрі міста знаходиться костел Матері Божої, але це не перший костел у Козятині. Колись, на початку XX століття, був побудований інший, з такою самою назвою. Всі про нього чули, але ніхто не має уявлення, яким був його зовнішній вигляд. За свідченнями старожилів, костел знаходився на місці вузла зв’язку (пошти).
До 1911 року Козятин належав до римсько-католицької парафії святого Антонія в Білопіллі. У самому Козятині була дерев’яна каплиця на католицькому цвинтарі, де молилися під час похорону. Ініціатором та спонсором будівництва костелу Матері Божої Доброї Ради (його так назвали на честь ікони) був місцевий багатий та освічений шляхтич Мар’ян Васютинський (його стараннями, до речі, Козятин отримав статус міста). Кошти збирали звідусіль, у тому числі від польських заможних парафіян. Видавалася брошура, на якій було зображено проект майбутнього костелу з написом «Костел у Козятині» польською мовою. Завдяки цьому вдалося зібрати достатньо коштів для початку.
Будівництво розпочалося у 1911 році, а завершили костел у 1918. Будівля була збудована у неоготичному стилі, з червоної цегли. Костел мав три вівтарі, майстерно виконані образи. Проект святині – унікальний, ще одну таку було зведено у Франції, а це була зменшена копія костелу св. Миколи у Києві. Архітектором столичного костелу був Владислав Городецький, можливо, саме він був і архітектором Козятинського, адже між київським та нашим дуже багато спільного.
По-перше, обидва виконані у неоготичному стилі; по-друге, Козятинський костел почали будувати 1911 року, після завершення будівництва у Києві 1909 року. По-третє, обидва побудовані на палях, а це на той час була новинка, і до того ж – ідея самого Владислава Городецького, молодого та талановитого на той час архітектора. Сам Городецький був родом із нинішньої Вінницької області, із села Шолудьки, Немирівського району, існує досі. Він міг розробити проект для своїх земляків, які на той час збирали кошти для спорудження костелу. Ще один переконливий факт – це те, що, як стверджують очевидці, матеріал, з якого було збудовано костел, був дуже міцний, а отже, дуже якісний. А Городецький мав свій бетонний завод під Києвом, і матеріали саме з цього заводу архітектор використав для своїх проектів.
П’ятирічка знищення релігії
За часів більшовицької влади розпочалася кампанія переслідування віруючих.
Починаючи з кінця 1920-х років, влада перейшла у відкритий наступ проти релігії, а друга п’ятирічка була оголошена п’ятирічкою знищення релігії. Гонінь зазнавали насамперед священики. Є свідчення, що вже у 1926 році був заарештований місцевий ксьондз Самосенко. Вирок – десять років позбавлення волі. Проте моління у костелі тривали до 1930-х років. Останній Козятинський ксьондз тих часів – Дажицький.
Рішення про знищення костелу було ухвалено у 1934 році, з будівельного матеріалу мали намір будувати школу. Однак костел був зруйнований лише 1936 року. Стіни виявилися настільки міцними, що довелося викликати військових із вибухівкою. Зібрався великий натовп місцевих жителів, чути прокляття на адресу вандалів. Представники влади погрожували знищити костел разом із обуреними козатинцями.
Вікторія Кондиревич згадує:
Звістка про знищення костелу швидко облетіла місто. Люди стояли годинами під його стінами, плакали, благали не руйнувати. На подвір’я нагнали багато робітників, але ніхто не наважувався першим підняти руку на святиню. Все ж таки знайшовся один, вибрався нагору, але понівечити, поламати не зміг, упав на землю. Після цього вже довго ніхто не наближався до будівлі. Але зло вершило свою справу, почали руйнувати, незважаючи ні на людські прохання, ні на молитви. Люди, які жили ближче, встигли трохи вислухати, хотілося врятувати хоч якусь частину. Споруда була зроблена з цегли, на міцному розчині. Стіни неможливо було зруйнувати. Застосовували навіть динаміт. Залишки костелу ще довго нагадували про його існування.
Віруючим вдалося трохи врятувати – хрест, кілька хоругв.
Нинішня школа – із цегли костелу
На католицькому цвинтарі було зведено невелику каплицю, яку згодом теж неодноразово знищували. Однак її щоразу відновлювали.
Під час руйнування костелу весь будівельний матеріал перевозили на місце будівництва школи (нині перша школа). За свідченнями старожилів, це була цегла та черепашник. Таким чином, центральна частина першої школи збудована із залишків костелу, який раніше прикрашав центр міста. Все, що не забрали на будівництво школи, люди, які жили поряд, розібрали по будинках і використовували для будівництва своїх сараїв та підвалів. Через деякий час стіни школи ззовні поштукатурили, але згодом штукатурка обсипалася, і стала видно стару цеглу колишнього костелу. Саме під час ремонту, вже в XXI столітті, досить добре видно цеглу та черепашник.
Коли я стала директором школи, мені було цікаво, чому школу поштукатурили і чому вона згодом обсипається. Коли почала розпитували старожилів, мені розповіли, що коли руйнували костел, то цеглу та черепашник перевозили на будівництво нашої школи. Саме через непривабливий вигляд стін школи їх вирішили оштукатурити. Коли ми робили капітальний ремонт, то під штукатуркою добре видно стару цеглу та черепашник.
– розповідає директор першої школи Раїса Юр-Кирилюк.
Під час німецької окупації католицькою парафією займався священик Бреверт, а у приміщенні колишнього районного Будинку культури служби відправляв німецький священик.
Після війни клопотання про відновлення в Козятині римо-католицької парафії було розпочато лише у 1975 році. Дозвіл після численних звернень до влади (довелося їздити навіть до Москви) було отримано в 1983 році, а остаточна реєстрація відбулася 11 червня 1988 року. Фундамент нового, нині чинного костелу було закладено на території колишнього католицького цвинтаря у 1990 році, а збудовано у 1999 році.
Інформація взята із сайту музея історії міста Козятин, сайту Козятин Ребус та газети РІА Козятин.