Уявімо, що центральна частина Козятина, включаючи і територію скверу (приблизно від нинішньої вулиці Стуса та до старого приміщення станції Козятин, що на вулиці Винниченка), колись представляла собою базарну площу, де регулярно проводилися ярмарки. Вона була відзначена на першому схематичному плані міста 1874 і стала тим центром, навколо якого намічалися вулиці і провулки, починалося будівництво. У 1884 році базарній площі відводилося 3,38 десятин землі, тоді як у всіх вулицях – 10,76. Проекти розвитку міста протягом усього дореволюційного періоду історії завжди були пов’язані зі станом Базарній площі. Не склалося з будівництвом ні церкви, ні костелу, ні житлових будинків. Губернська влада визнала найбільш необхідними приміщення “пожежного обозу та каланчі” (наглядової вежі), які були зведені на місці сучасного скверу. Згадки про це датовані 1910 роком.
На початку ХХ століття територія Базарній площі дуже помітно скоротилася за рахунок забудови вулиць Драгунської (зараз – Незалежності), Новоселицького (Грушевського), Єврейської (Стуса), Старовокзальної (Винниченко). Саме на Базарній площі відбувся мітинг в березні 1919 року, коли після боїв з військами Директорії в місто вступили частини 1-ї Української радянської дивізії під командуванням М. Щорса і В.Боженка.
Парк, яким козятинці звикли його бачити, з’явився в 30-і роки і став місцем проведення масових гулянь, різних заходів. Дерев було небагато, але функціонувала танцмайданчик, тут відбувалися вистави пересувного цирку. А ще, як писалося в місцевій газеті в серпні 1938 року парк був “місцем систематичних п’янок”. Під час німецько-фашистської окупації на території парку і прилеглих вулицях розміщувалося єврейське гетто. Після звільнення центр міста і залізничний вузол піддавалися численним бомбардуванням до початку літа 1944 року https://rubyvpn.com/. На той момент в Козятині знаходиться підрозділ дівчат-зенітниць, які протидіяли ворожим авіанальотам. Кілька загиблих зенітниць було поховано в парку і люди ще довго приносили туди квіти (в 60-і роки відбулося перепоховання в братську могилу, на вулиці 8-а Гвардійська).
У перші повоєнні роки козятинці займалися відновленням залізничних і промислово-господарських об’єктів. Зрозуміло, що тоді було не до парку. Але і ставлення господарським не назвеш. Під час районних нарад міський парк перетворювали в “місце парковки кінного транспорту”. Про це зазначав у одній зі своїх публікацій наш знаменитий Василь Земляк: “… пар 30 коней там, і під возами хлопці полуднують. А кіз! Мабуть, весь Козятин сюди зганяв пасти кіз”. Письменник навіть просить міську раду визначитися: або повісити вивіску “Заїзд та випас кіз”, або облаштувати парк.
Влітку 1954 року з ініціативи молоді були розпочаті роботи з благоустрою території парку. Працювали “всім миром” по неділях (єдиний вихідний у ті роки)
Але незабаром натхнення зійшло нанівець. Люди відзначали незавершене будівництво, купи землі, завезеної для закидання ям і калюж, де вода вже застоялася. Городяни скаржилися на міську владу, яка в ті роки не відрізнялася особливою хазяйновитістю або ретельністю. Козятинцям не подобалися неохайні квітники, бюст О.Пушкіна то розмальований крейдою, то забарвлений в неприємний колір. Коли саме був встановлений в центрі паркової зони гіпсовий бюст російського поета, дізнатися не вдалося. Ті, хто пам’ятає середину минулого століття, розповіли, що в різних невеликих містах і навіть селах в “наказовому порядку” ставили подібні бюстики переважно російських письменників. Звичайна гіпсова “штампповка”, яка не мала ні авторських рис, ні художньої цінності.
З роками парк поступово перетворювався в сквер, тобто ставав менше. В кінці 60-х у зв’язку з будівництвом ресторану “Козятин” (зараз – скляна двоповерхова будівля з торговельними та іншими установами) від паркової зони відійшов великий шматок землі.
Інформація взята з сайту kazatin.com